«Найважче після повернення спогадів — змусити себе не думати про її погляд: про те, як він вивертав мене навиворіт своєю безумовною любов’ю, змішаною з дикою пристрастю. Можливо, я справді згадав далеко не все, може, ритуал Курда повернув мені лише частину минулого, але одне я знав напевно — так на мене не дивився ніхто й ніколи. І через це ножі заходили в плоть ще глибше й лютіше: бо разом із цим розумінням приходило інше — для неї все це лише гра. Кілька годин це тривало, і кожного разу, коли вона відкривала очі, мене накривала густа, липка, чорна ненависть. Варто було зустрітися з її бузковими очима — і мене зривали з місця. Бо в них горіло одне слово, агресивно мерехтячи, мов неонова вивіска: брехня. Чорними спалахами з отруйно-червоними прожилками люті вона впивалася в тіло, жадібно прагнучи заподіяти біль».