Упродовж двадцяти трьох років Анна Стерхова жила з упевненістю, що знає, як загинув Валя Белецький — хлопець, якого вона кохала у сімнадцять.
Усе почалося з їхньої останньої сварки. Анна поїхала з човнової станції, а Валя залишився. Через кілька днів його тіло знайшли в річці. У матеріалах перевірки з’явилася суха формула: «Після сварки з дівчиною залишився один». Так чужа версія стала офіційною правдою, а для Анни — вироком, з яким довелося жити.
Через двадцять три роки мати Валі зустрічає її у дворі й дає ляпаса.
— Ти навчилася з цим жити? А мого сина — ні.
Тепер Анна — підполковник, яка розслідує старі злочини. Вона відкриває архівну справу й розуміє: минуле було записано не так, як відбувалося насправді.
У папці не сходиться кількість аркушів. Свідки пам’ятають одне й те саме по-різному. Останній маршрут Валі веде вгору річкою. На старому катері залишилися сліди, яким ніхто не дав пояснення. А колишня шкільна подруга Анни випадково вимовляє два слова, після яких стара версія розсипається.
Щоб зрозуміти, що сталося тієї ночі, Стерховій доведеться повернутися туди, звідки вона колись виїхала, — до човнової станції, до старих друзів, до першого кохання і до тієї сімнадцятирічної дівчинки, якою вона була.
Бо інколи найважче — визнати, що всі ці роки ти пам’ятала не те.