Дуже рідко буває так, щоб одна книжка в той самий рік отримала одразу дві найвищі премії США у сфері наукової фантастики — «Г’юго» і «Неб’юлу». Так сталося з «Лівою рукою темряви» у 1969 році. Це великий, складний і серйозний роман, у якому письменниця ставить і розв’язує глобальні філософські та моральні проблеми.
Планета Гетен, яку прибульці з Екумену назвали Зимою, не балує своїх мешканців ні приємним кліматом, ні різноманітністю форм життя. У багатьох відношеннях гетенці не мають аналогів в інших світах. Наприклад, вони не уявляють, що таке «польот», бо на Гетені немає жодної істоти, що літає. Тому осмислити появу чужака, який прилетів з іншого світу, для них особливо важко. Але гетенці володіють даром передбачення, який міг би збагатити Екумен. І ось на Гетені з’являється Генлі Аї, посланник галактичного содружності.
Генлі Аї неймовірно складний. Але Урсула Ле Ґуїн доводить, що взаєморозуміння можливе навіть між найчужішими народами й расами. Аї не лишається самотнім. Як і в Роканнона, у нього з’являються друзі й однодумці серед мешканців планети. І передусім — Естравен, прем’єр-міністр держави Кархид. Трагедійна й велична постать Естравена виходить на перший план і майже заслоняє Аї. Естравен мислить ширше, ніж усі феодальні володарі Гетену. Він мислить категоріями всесвіту й людства, а не окремої країни та окремого народу. Це змушує його робити вчинки, які є незрозумілими з погляду короля та його наближених. Це губить його. Естравен, як і Аї, усвідомлює: неважливо, яка саме з двох гетенських держав приєднається до Екумену першою, бо за нею приєднається й друга. І коли Естравен та Аї розуміють, що в Кархиді їм не добитися успіху, вони вирушають у ворожу державу Оргорейн…