Зрада. Після неї

«Не муч мене», — грайливо просить незнайомка, звертаючись до мого чоловіка. «Так, дітко», — відповідає він, і кімнату заповнює її гучний стогін, а моє серце, перетворившись на шматок скла, немов те саме дзеркало, в якому я бачу відображення їхніх переплетених тіл на широкому ліжку, падає на підлогу й розбивається.***12 років шлюбу здавалося великим строком. Але наш перетворився на руїни. Один невірний крок — і наче не було тієї любові, що нас зв’язувала. Тепер я стою на порозі, не знаючи, що робити. Дарувати чи прошепотіти останнє «Прощай!»