— Хто ви? — питаю незнайомку за дверима.
— Мені потрібно поговорити з В’ячеславом Осиповим.
Я холоню, коли ім’я чоловіка злітає з її губ.
— Вам потрібен мій чоловік?
Дівчина дивиться, розширивши свої великі очі.
— Пробачте… Мені дуже шкода. Я б ніколи… Ніколи не прийшла, якби в мене був вибір… Але нам потрібна допомога.
— Допомога? Кому вам?
Із-за рогу дівчина виводить хлопчика. На вигляд років дев’ять-десять. І справа не в віці. Справа в тому, що я бачу в ньому Славу. Молодого, зовсім хлопчика — тут не може бути помилки.
— Нам із сином потрібна допомога вашого чоловіка, — каже крізь шум, який створило моє збожеволíле серце.