Зрада. Невірне рішення

— Хто ви? — питаю незнайомку за дверима.

— Мені потрібно поговорити з В’ячеславом Осиповим.

Я холоню, коли ім’я чоловіка злітає з її губ.

— Вам потрібен мій чоловік?

Дівчина дивиться, розширивши свої великі очі.

— Пробачте… Мені дуже шкода. Я б ніколи… Ніколи не прийшла, якби в мене був вибір… Але нам потрібна допомога.

— Допомога? Кому вам?

Із-за рогу дівчина виводить хлопчика. На вигляд років дев’ять-десять. І справа не в віці. Справа в тому, що я бачу в ньому Славу. Молодого, зовсім хлопчика — тут не може бути помилки.

— Нам із сином потрібна допомога вашого чоловіка, — каже крізь шум, який створило моє збожеволíле серце.