Крізь сніг і мороз, через постядерну тайгу та безмовні, порожні міста. По снігу й льоду Байкалу туди, куди тягне тебе власна божевільність. До Іркутська. Пройти по краю, постійно балансуючи на тонкій грані людяності. Переступити її, коли треба бути звіром, — щоб перемогти тих, хто давно перестав бути людьми. Узяти верх над природою, над ворогами й над самим собою. Щоб вижити. Щоб урятувати тих, у чиє існування ти не певен. Щоб зрозуміти, чи лишилося в тобі щось людське, чи звір, що прокинувся сімнадцять років тому, — безроздільний господар твоєї свідомості.