Навесні 1799 року російські війська увійшли в Італію, щоб завдати поразки французам. Фельдмаршал Суворов прийняв командування союзною армією й усього за кілька тижнів розбив супротивника на Адді, повернувши Мілан і Турин. Здавалося, дорога до Парижа вже була розкрита.
Але Віденський придворний рад, наляканий стрімкими перемогами росіян, зупинив наступ і натомість зажадав витрачати сили на облоги фортець.
Тим часом із Неаполя на допомогу вцілілим частинам французів виступили свіжі з’єднання генерала Макдональда. Суворов, скутий інтригами союзників, ясно бачив: зволікання смертельно — ворог ось-ось замкне оточення. І саме в цю вирішальну годину, коли на кону стояв результат усієї кампанії, вперед виходять ті, кого зазвичай не помічають у донесеннях, — солдати й офіцери лейб-гвардії єгерського полку.
Їм не до почестей. Головне — уціліти там, де смерть приходить двічі: від французької кулі та від австрійського зрадництва.