Дев'ять принців Амбера

Усі дороги ведуть до Амбера.

Принаймні проблематичною виглядає спроба анотувати роман «Дев’ять принців Амбера» (а тим більше цикл «Хроніки Амбера»). Це все одно що в «парі рядків» описати «Володаря перснів» Толкіна або ту саму «Гру престолів» Дж. Мартіна (який, до речі, називає Желязни своїм «ключовим натхненням», а «Хроніки» просто захоплено відзначає).

«Найвідоміший у світі фентезійний серіал, що витримав багатомільйонні наклади! Принц Амберу Корвін — головний претендент на королівську корону у справжньому світі — в вічному Янтарному місті [Амбер]. Пам’ять його втрачена, він закинутий на одну з далеких Тіней в океані Хаосу. Місцеві жителі називають цю тінь “Земля”... Саме звідси починається шлях принца Корвіна через центр світу, через трон, через Тінь, яку Амбер кидає в Хаос…»

(Руссо)

Одні називають «Дев’ять принців Амбера» шедевром, інші дивуються: «за що?» Безперечно одне: «Хроніки Амбера» — золотий фонд фантастичної літератури й неодмінний учасник будь-якого списку «найкращих».

І пам’ятайте головне: все тільки-но починається!

«Дев’ять принців…» — це книга-мрія, читаючи яку буквально відчуваєш, як сірі будні зносить чарівництвом і відчуттям дива.

Коли я вирішую підкинути недосвідченому в фантастиці читачеві щось для ознайомлення з жанром, мій вибір незмінно зупиняється на «Дев’яти принцах Амбера», бо нічого кращого для цієї мети, на мій, мабуть, доволі нескромний погляд, просто немає.

(Uldemir)

«Коли цю книгу мені порадили, я поставилася до неї з неабиякою часткою скепсису. Адже це радше чоловіча книга, ніж жіноча. Королівство, битва за владу, якась незрозуміла “середньовічність” або щось подібне… Що й казати, я закохалася і в сам Амбер, і в його героїв. Написано… просто неймовірно захопливо. Відриватися неможливо… Світ дивовижно яскравий і різнобічний. Потрапити в нього важко, але ще складніше вирватися з його полону»

(Читачка)

«Тут відчувається не лише вплив грецької філософії — тут є багато чого може знайти уважний і освічений читач: численні алюзії на цикл про короля Артура та лицарські романи (навіть у іменах і назвах ми бачимо тотожність або схожість — згадаємо хоча б Авалон), вплив ідей аналітичної та юнгіанської психології, і навіть протиставлення аполлонічного й діонісійського начал Ніцше… Желязни, безумовно, дуже ерудований і начитаний автор, і його любов до міфології та філософії, його знання світової літератури й історії тут так чи інакше відображені».

(Тимофій Кузьмін)

P.S. Для тих, хто все ж добрався до кінця анотації — трохи роздумів про жанр:

«Із найжвавішим інтересом прочитала абсолютно протилежні відгуки про книгу. Я погоджуся з усіма — і водночас не погоджуся. Багато хто судить про це твір з точки зору жанру фентезі… Це велика помилка… Желязни писав насамперед наукову фантастику. Так, майже всі його твори виходять за межі канонів і наукової фантастики, і містики, і фентезі. Його книги пограничні…

Ті, хто звинувачує Желязни в схематичності героїв і оточення, абсолютно праві. Просто його книги не про це. У Желязни, по суті, герої — лише засіб. Мазки на полотні. Головне — це світобудова, всесвіт, описаний у книзі. «Хроніки Амбера» — це браму в світ Желязни, найпростіші й найбільш пригодницькі. Кому вони сподобаються — тому відкриють цілий світ. Кому не сподобаються — не біда, просто це не його автор. Для мене «Хроніки Амбера» — це лабіринт, яким автор веде читача. Навіть не веде — ви летите ним, ледь встигаючи помітити обриси світів, героїв і поворотів, що пролітають повз. Чи так вже важливі на атракціоні, які краєвиди довкола або характер пасажирів, що сидять поруч у вагончику?»