У цій книзі читач знайде безліч відповідей на питання, які він не раз ставив, щоправда, зовсім не сподіваючись, що йому раптом ось так — ррраз! — і все чесно розкажуть. А ще більше відповідей на питання, які навіть не спадали на думку — ні читачеві, ні автору. Хіба що деяким, дуже прискіпливим персонажам. І після цього все, нарешті, стане незрозумілим рівно настільки, щоб перетворитися на правду, яка — невимовна.
Пряма мова автора:
На мій погляд, це найстрашніша історія про літературу, яку тільки можна уявити. І про літературну критику — заодно. І я, зауважте, зовсім не жартую. Мені особисто й досі не по собі, а як хочете ви.
Узагалі, всі книги цієї «зеленої» серії тією чи іншою мірою — відповіді на запитання. Причому на питання, які є майже в усіх читачів. І водночас це такі відповіді, які далеко не кожен читач готовий почути. Але «Дар Шаванахоли» навіть на такому тлі виглядає як суцільна відповідь на майже нескінченну кількість питань. Відповідь така гучна, що не перестає звучати навіть якщо заткнути вуха. Та втім, для пересічного читача, який глибоко не копає, усе сказане вище — собача маячня, книжка — суцільна буґоґашенька, як завжди, можна не турбуватися.