Ангел для Демона

— Це правда? — шепочу я, з усіх сил стримуючи сльози.
— Що правда, маленька? — Діма робить крок до мене.
— Правда, що ти син Громова… Грома? Ти ж Громов, — бурмочу розгублено, усе ще не вірячи в те, що дізналася.
— Син папиного конкурента. Син, якого він підслав, щоб використати мене заради помсти. Усе сходиться. О, боже.
Я накриваю пальцями тремтячі губи, відчуваючи, як сльози гарячими доріжками течуть по щоках.
— Ангел, — Діма обіймає мене, огортаючи своїм запахом, але я відштовхую його.
— Ти використав мене! Ти… — я задихаюся.
Кладу руку на груди, щоб трохи заспокоїти серце, що скажено б’ється, але це не допомагає.
— Не підходь до мене. Більше ніколи навіть не дивись на мене!
— Ангел, я тебе кохаю, — каже Діма.
— Ти — чудовисько, а чудовиська не вміють любити, — відповідаю з осиплим голосом.