Отже, що маємо? П’ятдесят чотири роки досвіду в тілі сімнадцятирічного аристократа, дар, який показує справжній потенціал будь-кого, і квиток в один кінець до академії, куди відсилають тих, кого імперія вирішила забути.
Мій батько певен, що позбувся ганьби роду. Ну-ну.
Ці «безнадійні» не слабкі — їм просто ніхто нормально не викладав. А я півжиття тренував посередностей, підводячи їх до рівня чемпіонів, і бачу в кожному з них те, чого не бачить ніхто. Навіть вони самі.
Тож дякую, батьку. Ти щойно подарував мені цілу академію голодних і злостивих підлітків, яким абсолютно нічого втрачати. Подивімося, що з цього вийде.