Жнива скорботи. Частина 2

«…На сьогодні ця книга є єдиним історичним звітом про найважливіший період радянського минулого. Вона відображає страшний час кривавої сталінської епохи — найтяжчий за кількістю своїх жертв. У книзі показано, як під гнітом Сталіна та його поплічників було знищено все старе селянство, а разом із ним вирубано й історичні корені російського, українського та інших народів. За відсутності правдивої історії цих подій мені видається важливим, щоб моя книга дійшла до російського читача…… Заявляли, що в 1932–1933 роках не було голоду, а розмови про нього тлумачилися як антирадянські виступи. І лише кілька років тому визнали, що голод існував, пояснюючи його саботажем куркулів і посухою. Неприйняття такого пояснення інтерпретували як антирадянство. Пізніше, однак, визнали: голод був спровокований політикою уряду. Але й досі не визнавалося, що такою була задумка Сталіна та його оточення. І ця точка зору кваліфікувалася як антирадянська. Сьогодні в СРСР визнають, що й це мало місце, однак твердження, ніби загинуло більше чотирьох чи п’яти мільйонів, вважають антирадянськими…

Усе це важливо відзначити хоча б для того, щоб показати, як поступово знімаються у Радянському Союзі «антирадянські» оцінки. “Нелюдська влада брехні”, про яку говорив Б. Пастернак, починає руйнуватися…»