Мене звати Вікторія Загнибеда, і я — відьма. Звучить, як визнання на зборах товариства алкоголіків. Але так воно й є. Професори Академії Чарівництва, Чаклунства, Магії та Чудес зітхнули з полегшенням, коли я залишала стіни свого alma mater, і з відчуттям виконаного обов’язку розподілили мене в село, куди вже сто років нікому не присилали. Очевидно, вони сподівалися, що славні вчинки бездарної учениці до них не дійдуть — через відстань.
І що я їм такого зробила? Правду кажучи, варто було мені тільки з’явитися на місці роботи — таке почалося… Словом, і цілої команди винищувачів не розгрібти.
А я що? Я нічого.
І чому мені ніхто не вірить? Прошу любити та не скаржитися!