Я іду зустрічати брата

Рельсоморе. Великі простори отруєної землі, вкриті мережею сталевих рейок і дерев’яних шпал. Колії, що з’єднують часи й країни, прокладені в усіх напрямах, куди тільки глянеш. Вони йдуть у вічність. Але з острова на острів ходять чутки, що десь за обрієм є вихід туди, де немає рейок, туди, де знаходиться Рай, сповнений багатств… І саме Шеймус ап Суурап, помічник лікаря на поїзді-кротовибої «Мідас», знаходить ключ до цієї таємниці. Але чи встигне він дістатися краю Рельсоморя, перш ніж пірати та рейковий флот доберуться до нього?

Тут добре збирати камінці, обточені хвилями, строкаті, і полювати на чорних злих крабів. Хлопці з шкільного містечка, що лежить на південь від Ратальського космодрому, дорогою додому завжди затримуються на березі. Понабивавши кишені знахідками, цінність яких ніколи не розуміли й не розуміють дорослі, вони взбігають по високих сходинках. Їм стара драбина подобається більше, ніж ескалатор, що біжить серед скель за сотню кроків звідси.

Того часу я щойно закінчив звіт про третю експедицію в басейн Амазонки. Тепер цілий місяць можна було читати звичайні книги, за якими я так скучив у ці дні напруженої роботи.

Взявши томик віршів або новелу Рандина, я йшов нагору на верхню площадку Старої драбини. Місце було пустельне. У тріщинах кам’яних плит виростала трава. У завитках важких капітелей гніздилися птахи.

Спочатку я весь час проводив на площадці один. Потім туди став приходити високий темношкірий чоловік у сірій куртці дивного крою. У перші дні ми, наче за взаємною домовленістю, не звертали одне на одного уваги. Але окрім нас тут майже ніхто не бував, і ми, постійно зустрічаючись, зрештою стали вітатися. Та ніколи не розмовляли. Я читав книгу, а незнайомець, здається, весь час турбувався якоюсь думкою, і, будучи нею зайнятим, не хотів вступати в розмову.

Цей чоловік приходив завжди ввечері. Сонце вже висіло над Північним Півостровом, за яким громіздилися білі будівлі Константи. Море втрачало синяву, і хвилі відливали сірим металом. На сході, відбиваючи вечірнє сонце, арки старого естакадного мосту рожевіли. Вона стояла на краю Ратальського космодрому, як пам’ятник тим часам, коли планетні лайнер ище не були ще пристосовані до вертикального злету.

Прийшовши на площадку, незнайомець сідав на цоколь колони й мовчки сидів, підперши кулаком підборіддя.Зміст:

Чекайте «Магеллан»

Нічна дорога

Четверте сонце