Спогади

«У середині зими 1799 року ми приїхали в губернське місто Казань. Мені було вісім років. Морози стояли тріскучі, і хоча заздалегідь для нас найняли дві кімнати в маленькому будинку капітанші Арістової, та ми не скоро знайшли свою квартиру, яка, щоправда, була на гарній вулиці, що називалася “Грузинською”. Ми приїхали надвечір у простому рогожному возі, запряженому трійкою наших коней (кухар і покоївка приїхали раніше нас); переїзд відбували після годування, довго їздили містом, розпитуючи про квартиру, довго стояли через безглуздість сільських лакеїв — і я пам’ятаю, що я страшенно замерз, що квартира була холодною, що чай не зігрів мене, і що я ліг спати, тремтячи, ніби в гарячці; ще більше я пам’ятаю, що моя мати, яка пристрасно мене любила, також тремтіла, але не від холоду — а від страху, щоб не застудилося її улюблене дитя, її Сереженька…»