Йому лишалося жити кілька місяців. Але щасливий випадок дав змогу здобути нове, насичене життя. Так, у Середньовіччі — але яке це має значення. Особливо якщо так складається, що нудьгувати не доводиться.
Він на власному досвіді відчув, як це — пройти шлях «із варягів у греки». Побачив блиск і злидні Царгорода. Пройшов через бруд, кров і сморід битв. Чуть не зруйнував державу сельджуків. Його любили майбутній імператор і був він коханцем його сестри. І доля була готова дарувати йому нові радощі та випробування, які не дадуть крові застоюватися.
Але в якийсь момент почуття відповідальності за людей, яким він довірився, підказує: на території Візантійської імперії він їх захистити не зможе. І тоді він вирішує повернутися на Русь. Там теж неспокійно. Князівства то й справа трусять міжусобиці. Але ж можна влаштуватися й осторонь від цих конфліктів. Якщо, звісно, вийде.