Вічний. Шпаги над зірками

Далеке майбутнє. Людство нарешті вибралося з колиски під назвою Земля та вирушило до зірок, розділяючись на частини й переносячи всі сварки та розбірки з Землі в міжгалактичний простір. І все було б нічого, та як виявилося, у Всесвіті ми не одні. І людство вступає в сутичку з ворогом.

Страшну сутичку, криваву сутичку, сутичку, яку людство потихеньку програє. І, як завжди, у роки поневірянь людство веде до перемоги мрія. Мрія про нездійсненне. Людство вірить, що прийде ОН, син Божий, і зупинить війну. А ім’я тому синові — Вічний.

У будь-якій війні, і це не виняток, з’являється каста найманих солдатів, які готові за гроші продавати власні життя. Їх звати благородні дони. І, звісно ж, благородні дони вважають, що Вічний має бути одним із них. Їхня впевненість не підводить їх.

Один із них — благородний дон Ів, на прізвисько Щасливчик, провалюючись… невідомо куди потрапить до… ну назвімо його Творець… Після недовгої розмови Творець вирішує, що людство повинно мати шанс — і… дон Ів стає Вічним. І починається його складний шлях, під час якого він розуміє, що Вічний — це не метриловий клинок і не гора м’язів, не швидкість реакції, а вміння керувати людьми і не людьми, вміння ВСЕГДА добиватися поставленої мети.

Адже тепер він відповідає не лише за себе. За ним стоїть усе людство й його любов. Хіба це не варте корони всесвіту?

Із століття в століття людство веде криваву війну, втрачаючи планету за планетою, з безжальними ворогами — справжнім уособленням сил темряви, породженням найдавніших переказів. І лише Вічний, який об’єднав усе людство, може дати людям надію на перемогу.