Чи правда, що деякі будинки приносять своїм власникам горе? Даша Васильєва не боїться чорних котів, не побоюється числа тринадцять, любить понеділки й не вірить у прокляті будинки. Але маєток, який межує з її котеджем, насправді нещасливий. У ньому постійно змінюються господарі й з усіма сталося щось погане. От і зараз у Каріни Буркіної, чергової власниці злосного підмосковного палацу, зник молодший син Валерій. Свекруха господині, Світлана Олексіївна, прибігла до Даші по допомогу. Васильєва погодилася допомогти Буркіним. І тут з’ясовується, що полковник Дегтярьов давно знає цю сім’ю і познайомився з ними за дуже дивних обставин: багато років тому Світлана Олексіївна попросила Дегтярьова допомогти змінити прізвище невістки, а для онука Кірюші — ще й по батькові! Даша впевнена, що ці ниточки з минулого допоможуть у пошуках Валерія. Але зараз вона розуміє, як справедливе прислів’я: маленькі діти — маленькі біди, підросли діти — і біди підросли.