Бродський вважав, що Ігор Єфимов «продовжує велику традицію російських письменників-філософів, що бере початок від Герцена». І ось тепер, опублікувавши дюжину романів і півдюжини філософських книжок, Єфимов написав свою версію «Минулого й дум».
З першого тому спогадів читач дізнається, що його життя в Росії проходило під гаслом «Не вір, не бійся, не проси» задовго до того, як це гасло було відлите у формулювання Солженіциним. Уже в шкільні роки він не вірив газетній і радіопропаганді — лише Пушкіну, Лермонтову, Толстому. І не боявся заступитися за колегу, якому загрожували розстрілом. І не боявся за гнаного поета — майбутнього лауреата Нобелівської премії. Не боявся поширювати заборонену літературу й друкуватися за кордоном у ті роки, коли за це давали аж до семи років таборів…
Єфимову пощастило — йому довелося дожити до повернення його книг у Росію.