Бродський вважав, що Ігор Єфимов «продовжує велику традицію російських письменників-філософів, що бере початок від Герцена». І ось тепер, опублікувавши дюжину романів і півдюжини філософських книг, Єфимов написав свою версію «Минулого і дум».
«Зв’язок часів. У Новому Світі» — це розгорнутий опис життя російської літературної еміграції наприкінці ХХ століття.
За тридцять три роки життя в Новому Світі Ігор Єфимов написав вісім романів, серед яких – «Архіви Страшного суду», «Сьома дружина», «Справа та діло», «Невірна», «Новгородський тлумач», «Дружина імператора» та інші. З-під його пера також вийшли історико-філософські дослідження «Соромна таємниця нерівності», «Грядущий Аттіла», «Хто вбив президента Кеннеді». Усі його книги після падіння комунізму були перевидані в Росії.
Це другий том спогадів. Перший — вийшов у 2011 році. У ньому описано роки життя письменника в Росії. Про те, що його життя проходило під гаслом «Не вір, не бійся, не проси» задовго до того, як це гасло було викарбувано Солженіциним. Уже в шкільні роки він не вірив газетній і радіопропаганді — лише Пушкіну, Лермонтову, Толстому. І не боявся заступитися за співслуживця, якому загрожували розстрілом. І за гнаного поета — майбутнього нобелівського лауреата. Не боявся поширювати заборонену літературу й друкуватися за кордоном у ті роки, коли за це давали до семи років таборів…
Єфимову пощастило — йому довелося дожити до повернення його книг до Росії.