Ціна її кохання – 2

— Отче, ви намагаєтеся зараз відпустити мені гріхи?
— А хіба їх не один?
Гучний сміх баронеси заповнив напівтемне приміщення з високими стелями.
— А якщо я скажу, що їх дуже багато? Їх так багато, що я заплющую очі, й мене оточує темрява. Не та порожня темрява, пов’язана з відсутністю світла, наповнена нічними звуками, а густа, в’язка, така, що має смак, і він надзвичайно солодкий та терпкий… Але це не нектар із заморського рідкісного плоду, а кров… Темрява, що кричить вовчим гавкотом і звуками змахів чорних воронячих крил…
Священник швидким рухом пальців наклав на себе хрест, чим викликав новий напад сміху скаженої, але такої гарної на вигляд леді.
Де Клер розплющила повіки. Очі, що мерехтіли в темряві, міняли колір із блакитного на червоний. Тяжкий погляд пронизував душу.
— А що, якщо я сама й є гріхом?”