Він загинув, рятуючи пораненого на полі бою — щоб отямитися в тому ж пеклі, але вже 1941 року. Ті самі постріли, вибухи, біль і кров, тільки тепер у спину кричать не «Руки в гору!», а «Hände hoch!». Рефлекси хірурга й бійця проходять перевірку новим-старим часом: стиск — порятунок свого, постріл — смерть ворога. Так починається його нова Велика війна, і колишній майор, знову ставши сержантом, будує свій новий гарнізон.