Мене й мого чоловіка пов’язує спільна дитина і моя любов. Щира, але, на жаль, не взаємна.
У нього є своє життя: жінки, успішна кар’єра.
Так було від самого початку нашого шлюбу. І, мабуть, так буде завжди.
У якийсь момент я розумію, що моя дочка не повинна бачити матір у сльозах, і наважуюся подати на розлучення.