Територія нелюбові

Та яка ж вона чортова дівка!

Вона врвалася в мій кабінет із тією самою зухвалою безцеремонністю, з якою звикла тупати по життю.

— Кириле Андрійовичу, добрий день! — нахабна бестія широко усміхнулася.

Був добрий… Поки на нього не обрушилася чудовиська біда…

Маленька й витончена, наче фарфорова лялька. Тільки я вже знаю, як оманлива буває зовнішність. У ніжному ангельському образі — лагідність і покірність, а в чорних очах — чортята влаштовують рок-н-рол.

Навіщо вона знов тут? Я навіть не наважуюся будувати припущення й терпляче чекаю на гірші новини…