Надприродний жах. Оповідання, що налякали самого Лавкрафта

Говард Філліпс Лавкрафт написав сотні заворожливих історій і лише одну знаменитую статтю. Але яку! У 1927 році він опублікував есе «Надприродний жах у літературі», над яким працював понад два роки. У цьому дослідженні він сформулював головний принцип жанру жахів: «У розповіді про надприродне має бути набагато більше, ніж просто жорстоке вбивство, закривавлені кістки чи брязкіт примарних ланцюгів. У ній має відчуватися атмосфера безмежного й незбагненного жаху перед зовнішніми та невідомими силами. У ній має бути натяк на найжахливішу думку людини — про те, що непорушні закони природи, які є нашою єдиною обороною від хаосу й демонів з потойбічного світу, раптом перестануть діяти!» У монументальній праці перераховано всі наймоторошніші оповідання, опубліковані до 1927 року, і цей список такий крутий, що, попри майже століття, додати до нього нічого (окрім шедеврів самого Лавкрафта і, мабуть, Стівена Кінга). Ми обрали для вас 13 ідеальних страшилок, яким у згаданому есе поставлено найвищі оцінки. Від цих оповідань, як визнавав Лавкрафт — навіть у нього, бувалого містика, — виникало дивовижне відчуття: «Воно починається з легкої тремтливості, наче та, яка неодмінно з’являється в людей, що розмовляють пошепки біля каміна, і поступово перетворюється на паралізуючий жах, справді космічних масштабів». Література жахів часто виступає проти логіки та здорового глузду, зате може похвалитися абсолютно непередбачуваними сюжетами. Автори, представлені в цьому збірнику, мають унікальну, нехай інколи й болісну, фантазію. На думку Лавкрафта, вони не залишать байдужим нікого. «Діти завжди боялися темряви, а дорослі — здригалися від думки про нескінченні й незвідані простори десь далеко за зірками, де, можливо, пульсує життя. Або ж жахалися б від думки про чудовиські світи на нашій власній планеті, відомі лише мертвим і божевільним». Тепер ці світи доступні вам, дорогі читачі й слухачі!