- Просто віддай мені мою одежу!
- Просто — не можу. Телефон давай.
- Ти зовсім страх утратив, Тарханов?
- Я й не знаходив, Алена Максимівна.
- Я вуха тобі откручу, зрозумів, хлопчику? — він сердито примружується.
- Давай... починай... — я подаюся вперед до її губ.
Гальмує, впираючись долонями мені в груди.
- Я Бесу поскаржуся! — жалібно здригається її голос.
- Скаржнику… — я провокативно посміхаюся їй, роблю крок назад і розкриваю сорочку. — Прошу.
Зло вириває в мене з рук. І швиденько надягає, трясучими пальцями застібає нижню ґудзика.
- Я б на твоєму місці почав з верхньої, — я роздивляюся її груди, що тремтять.
- А що тут відбувається? — долинає позаду.
Як не вчасно!