Шосте чуття Рідера
5 год. 26 хв.
Чому Едгара Воллеса називають королем трилера?
Відповідь лежить прямо на поверхні. Він навчив письменників ХХ століття створювати захопливі історії.
Невже?
Плоти Едгара Воллеса настільки неймовірні своїми поворотами самої сюжетної лінії, що в якийсь момент читач опиняється наче загипнотизованим тривогою. Він починає метушитися в кріслі й запитує себе, що ж буде далі; поступово він втрачає контроль над собою і ніби ходяче, точніше читаюче мерцем блукає лабіринтами божевільного сюжету, збудованого автором.
Лабіринти своїх романів Воллес збирав, ніби з деталей дитячого конструктора, тож ви завжди зустрінете героя, який неодмінно переможе наприкінці, героїню, яку спасуть від чогось гіршого, ніж просто смерть, лиходіїв різних мастей — але теж таких, що піддаються класифікації...
Метод побудови сюжету у Едгара Воллеса, як і багато інших геніальних ідей, — дуже простий. На початку письменник завжди пропонує зав’язку інтриги, яка буде вирішена лише в кінці — під час довгого й нудного пояснення. Так було в більшості сенсаційних романів, найкращих представників жанру, що панував у ХІХ столітті. Воллес усвідомлював, що для читачів ХХ століття, принаймні для більшості, стало нудно читати гігантський роман, у якому є лише одна інтрига. Чесно кажучи, літературна майстерність самого Воллеса не дозволила б йому створювати безкінечні описи маєтків, персонажів і відчуттів. Його літературний талант, вирощений у найкращі роки журналістикою, був дуже обмеженим. Тут потрібно було створювати невеликі цікаві історії, здатні поміститися на газетну смугу. Едгар Воллес був іншою людиною — швидкою й самовпевненою. Його сильною стороною було вміння творити малі форми, тож він придумав дуже хитрий хід.
Сюжет його роману складався з однієї інтриги, як я й сказав: тут він успадкував звичні для читачів форми літературного твору. Але всередині роман будувався з епізодів, глав, частин, кожна з яких мала свою власну інтригу, тобто зав’язку, розвиток і розв’язку наприкінці епізоду. Та якби ми стали читати такий роман, він був би надто схожим на збірку пригодницьких історій, а тому хитрий письменник поміщав зав’язку наступного епізоду перед розв’язкою попереднього. Виходила дуже щільно переплетена конструкція: герою ще не встигнути розібратися з однією ситуацією, як він уже з головою поринав у наступну.
А нам його романи здаються наївними лише тому, що його сюжети, його ідеї та відкриття використовувалися в ХХ столітті таке неймовірне число разів, що нині вони виглядають нам затертими, пережованими й другорядними. Ефект від романів був такий, що десятки — якщо не сотні — письменників кинулися розповідати історії про шляхетних месників, про приватних детективів, які замінили собою правоохоронні й судові органи. Тисячі авторів стали використовувати прийом, коли всередині однієї великої інтриги є кілька невеликих сюжетних ліній, сплетених в єдину оповідь. Усі автори класичних детективів визнавали, наскільки сильним було впливання романів Едгара Воллеса: як він захопив увагу читачів і привчив їх до читання популярної літератури. Нарешті, навіть сам Артур Конан Дойл розраховував знайти в особі Едгара Воллеса літературного спадкоємця.
Послухайте 8 оповідань Едгара Воллеса й оцініть…
Відповідь лежить прямо на поверхні. Він навчив письменників ХХ століття створювати захопливі історії.
Невже?
Плоти Едгара Воллеса настільки неймовірні своїми поворотами самої сюжетної лінії, що в якийсь момент читач опиняється наче загипнотизованим тривогою. Він починає метушитися в кріслі й запитує себе, що ж буде далі; поступово він втрачає контроль над собою і ніби ходяче, точніше читаюче мерцем блукає лабіринтами божевільного сюжету, збудованого автором.
Лабіринти своїх романів Воллес збирав, ніби з деталей дитячого конструктора, тож ви завжди зустрінете героя, який неодмінно переможе наприкінці, героїню, яку спасуть від чогось гіршого, ніж просто смерть, лиходіїв різних мастей — але теж таких, що піддаються класифікації...
Метод побудови сюжету у Едгара Воллеса, як і багато інших геніальних ідей, — дуже простий. На початку письменник завжди пропонує зав’язку інтриги, яка буде вирішена лише в кінці — під час довгого й нудного пояснення. Так було в більшості сенсаційних романів, найкращих представників жанру, що панував у ХІХ столітті. Воллес усвідомлював, що для читачів ХХ століття, принаймні для більшості, стало нудно читати гігантський роман, у якому є лише одна інтрига. Чесно кажучи, літературна майстерність самого Воллеса не дозволила б йому створювати безкінечні описи маєтків, персонажів і відчуттів. Його літературний талант, вирощений у найкращі роки журналістикою, був дуже обмеженим. Тут потрібно було створювати невеликі цікаві історії, здатні поміститися на газетну смугу. Едгар Воллес був іншою людиною — швидкою й самовпевненою. Його сильною стороною було вміння творити малі форми, тож він придумав дуже хитрий хід.
Сюжет його роману складався з однієї інтриги, як я й сказав: тут він успадкував звичні для читачів форми літературного твору. Але всередині роман будувався з епізодів, глав, частин, кожна з яких мала свою власну інтригу, тобто зав’язку, розвиток і розв’язку наприкінці епізоду. Та якби ми стали читати такий роман, він був би надто схожим на збірку пригодницьких історій, а тому хитрий письменник поміщав зав’язку наступного епізоду перед розв’язкою попереднього. Виходила дуже щільно переплетена конструкція: герою ще не встигнути розібратися з однією ситуацією, як він уже з головою поринав у наступну.
А нам його романи здаються наївними лише тому, що його сюжети, його ідеї та відкриття використовувалися в ХХ столітті таке неймовірне число разів, що нині вони виглядають нам затертими, пережованими й другорядними. Ефект від романів був такий, що десятки — якщо не сотні — письменників кинулися розповідати історії про шляхетних месників, про приватних детективів, які замінили собою правоохоронні й судові органи. Тисячі авторів стали використовувати прийом, коли всередині однієї великої інтриги є кілька невеликих сюжетних ліній, сплетених в єдину оповідь. Усі автори класичних детективів визнавали, наскільки сильним було впливання романів Едгара Воллеса: як він захопив увагу читачів і привчив їх до читання популярної літератури. Нарешті, навіть сам Артур Конан Дойл розраховував знайти в особі Едгара Воллеса літературного спадкоємця.
Послухайте 8 оповідань Едгара Воллеса й оцініть…
