— А чому Вас Пітбулем називають? — з пересторогою дивлюся на мого «рабовласника». — Болю не відчуваю. — Зрозуміло… — відвертаюся до вікна, кутаюся в свою тоненьку шубку. Від холоду й страху мене трясе. На лобовому склі перепустка «старший оперуповноважений Касьянов Б. М.». Заплющую очі й кладу голову на скло.
— Чого трясешся? — незадоволено.
— Мерзнеш?
— Страшно.
— Страшно, дівчино, от там, на узбіччі, стояти й у вікна машин, що під’їжджають, ціну озвучувати! Ти ж зовсім юна…
— Це неправда! Він усе наврав! — Ну да… — із досадою.
— Відпустіть, будь ласка.
— А сенс? Не-е-е… Працюватимеш поки в іншій іпостасі. Може, отямишся.
— Ким?
— Снігуркою