S-T-I-K-S. Довга дорога до стабу

Коли прокидаєшся й не можеш згадати вчорашній день, а потім із жахом усвідомлюєш, що навіть твоє ім’я вкритe мороком, мимоволі замислюєшся: час припинити пити. Але коли ти розумієш, що, крім імені та вчорашнього дня, у пам’яті не лишилося взагалі нічого — тоді приходить паніка.

Можна запитати в оточення: «Хто я?» — і, найімовірніше, тобі відповіли б. Але хто сказав, що відповідь буде правдивою? Питати треба в тих, хто знає. Та й вони не факт, що скажуть правду. А якщо скажуть — то лише перед тим, як позбавити тебе життя з простої причини: ти — черговий фрагмент, нова абилка чи просто крупиця досвіду.

Тобі треба вижити. Просто вижити у світі Континенту. Де немає ні правих, ні винних. Є лише постійно голодні створіння та купка імунних, які щосекунди борються за життя.