— Я більше не дозволю тобі втекти! Ти тільки моя!
— Хто тобі це сказав, Гера? — питаю виклично.
Я вчилася справлятися зі своїм страхом. Вчилася дивитися йому в очі, і через стільки часу я вже не збираюся тремтіти. Хоч паніка накочується крижаними хвилями, але це всередині. Я сподіваюся, що зовні я й надалі тримаю обличчя.
— Ти сказала, — гарчить Дикоїв, роблячи крок до мене.
— Я такого не пам’ятаю.
— Зате я прекрасно пам’ятаю! — Герман хапає мене за руку й смикає на себе.
Хочу закричати, щоб відпустив. Покликати на допомогу, але горло стискає спазм, коли на терасу виходить Діма, і він не один…
***
Бог любить трійцю, говорив йому дід. Але він не розумів значення цих слів до недавнього часу. Колись він зробив першу найстрашнішу помилку в своєму житті — повірив у брехню. Потім була друга — коли вирішив змусити ту, яка, як виявилося, ніколи не переставала бути коханою, зрозуміти те, що сталося між ними. І ось настав час третьої.
Може, перша помилка була не такою вже страшною?