Дитина від чудовиська

— Навіщо ви мені? — шепочу, відступаючи назад і обіймаючи свій живіт захисним жестом. — Ти ж сам тоді відвіз мене на… аборт, — останнє слово дається мені важко. — Бо ти — моя дружина, Аврора, — ці слова звучать, як вирок на смертну кару. — Я хочу розлучитися. Ти ж обіцяв. Ти сказав, що відпустиш, коли… — я прикриваю очі, бо навіть уголос не вистачає сил сказати, що батька вже немає. Артем наближається, піднімає моє обличчя за підборіддя й гарчить мені в губи: — Розлучення не буде, Аврора. Усе змінилося. Мені потрібна ця дитина. Пів року тому мені вдалося втекти від мого чоловіка й зберегти дитину. Але Артем знову з’явився в нашому житті. І він не збирається відмовлятися від малюка…