«Не тягнутиму довго, та й не треба воно. Я полюбив іншу жінку. У нас із нею все серйозно, тож я розлучаюся з тобою». «Вова…» «Тільки не влаштовуй драму. Дорослі люди ж. І це нічого не змінить. Я прийняв рішення. На перший час на життя гроші тобі дам — не хвилюйся, але на більше не розраховуй». «Це через дитину? Через те, що я її втратила, так? Але, Вова, ж я ж не винна…» «Ні! Її ти хотіла, а не я. Мені набридло все це з тобою, зрозуміло? Набридло. Ти стала нудною, сірою, приторною… І вибач, але роки своє беруть. Я тебе розлюбив. Жив так, по інерції…» «Я не вірю! Не вірю… Це не може бути!» «Хто вона? Я її знаю?» «Ні… Не важливо. Яка різниця? Загалом — збирай свої речі. У тебе є час до ранку. А я поїхав. Не збираюся дивитися твої істерики!»