Невірний. Я зможу піти

— Діано, давай поговоримо, — чоловік зробив крок до мене, а я відскочила, як від отруйної змії.

— Про що? Ти і моя подруга! Як ви могли?!

— А чого ти хотіла, Діано? Ти ж забила на мене. Мені було потрібно, щоб заробляти тобі й дитині гроші та все. Я терпіли. Тривало терпів, думав: ну, так буває в усіх у перший час після народження дитини. Пройде! Але ні чорта не пройшло, Діано!

— Я не вірю своїм вухам…

— Ти… Ти давно в дзеркало дивилася? Бачила, в кого ти перетворилася? У стару й товсту кобилу — от в кого. Вибач, але на таку ні в кого…

Я дала йому ляпаса. Гнівно блискаючи очима, Вітя схопився за щоку. Відійшов. Підібрав речі з підлоги й став одягатися. Коли він ступив до дверей — жах, який охопив від розуміння, що він зараз піде, — повернув мені сили.

— Куди ти? До неї?

— Я від тебе!