"Ти сьогодні приїдеш? Ми вже три дні не бачимося. Я сумувала, любий".
На телефон мого чоловіка прийшло повідомлення. Звісно ж, я йду до нього, щоб вимагати пояснень. Але завмираю біля дверей кабінету, почувши голос доньки:
— Тату, тобі не здається, що давно час розлучитися з мамою? Ти її не любиш, а вона… Давно зустрічається з кимось іншим.
Я в шоці. Про що вона взагалі говорить?
— Планую. Але не зараз. Час є.
— А навіщо тягнути? Наташа дуже любить тебе. З нею ти будеш щасливий.
Не вірю власним вухам. Заходжу в кабінет і по черзі дивлюся на доньку й на чоловіка, міцно стискаючи в руці його телефон.
— Хто така Наташа, Едік? У тебе є інша?
Ми двадцять три роки в шлюбі! Він не може так зі мною вчинити! Але чоловік не заперечує, лише втомлено хитує головою та підтверджує:
— Так. Я її люблю. Нам треба розлучитися. Ти’ з’їдеш звідси, ми будемо жити тут. Донька залишиться з нами. Так, Олею?
— Звісно, тату. Це навіть не обговорюється.
***Історія Івана з роману «Розлучення в 47. Друга сім’я зрадника».