Протистояння влади й народу може набувати найрізноманітніших форм. Терор і диктатура жахливі, але не менш жахлива диктатура, що скисає. Вона готова заради самозбереження жертвувати найкращим, що є в країні — найрозумнішими й обдарованими людьми. Вони не потрібні, вони небезпечні, вони самі задумуються і змушують задумуватися народ.
Їх можна знищити фізично, можна загрузити нікчемною роботою, можна… так, можна натравити на них цей самий народ — і непомітно спрямовувати цей тихий геноцид.
І ті небагато, хто ще вижив, намагаються знайти шляхи порятунку. Таких шляхів зовсім небагато — і порятунок не веде до перемоги. Кожен герой повісті проходить свій власний «шлях переможених», причому вибір за нього можуть зробити інші — абсолютно не цікавлячись, погоджується він із цим вибором чи ні.