У 2026 році він проєктував мікросхеми.
А в 1976-му — отримав кульман, допуск і товсту папку з грифом «ТЗ».
Алексій потрапляє в радянське КБ, де «побутовий комп’ютер» вважають небезпечною фантазією, а будь-яке зайве слово може назавжди закрити проєкт. Мікросхеми — по знайомству, деталі — через постачання, а ідеї — лише між рядків технічного завдання. Тут не воюють із роботами — тут воюють із ГОСТами, планами та страхом узяти на себе відповідальність.
Він знає, яким має бути комп’ютер мрії.
Але не може сказати про це вголос.
Чи можна змінити майбутнє, не видавши себе?
Чи можна сховати революцію в формулюванні «навчально-демонстраційний комплекс»?
І що небезпечніше — технічна помилка чи зайва ініціатива?
Роман про тиху інженерну зухвалість, радянську повсякденність і про те, як майбутнє інколи починається з правильно написаного ТЗ.