Проблема майора Багірова

— Познайомтеся, хлопці, наш новий медик Серьога, — Багієв киває в мій бік, розвертається й іде геть. Звалюю на землю важкий рюкзак і дивлюся на команду, у складі якої тепер буду служити.

Обличчя в мужиків витягнулися, щойно вони зловили мій погляд.

— Ну який же ти Серьога, дівчинка? — звертається до мене найстарший із них із усмішкою. — Може, Оля? Лена? Настя?.. — мотаю головою на кожне ім’я. Усі посміхаються всіма тридцятьма двома зубами — їм весело.

— Мене звати Алеста, можна просто — Аля, — голос звучить хрипко, горлом треба зайнятися.

— Цікаво, коли командир помітить підставу? — сміється хтось із натовпу.

— Ви йому не кажете, — не сумніваюся: Багієв вижене мене з загону, щойно зрозуміє, що помилився.

— Ні в думках нема такого, Алю, — весело, наперебій. Я вже передчуваю якийсь суцільний жах.