Перш ніж померти

Чомусь багато хто думає, що в моїх колег серце сухе. Мовляв, вони не здатні співпереживати чужому горю й самі скупові на емоції. Професійна деформація особистості, як у хірургів чи катів. Бездушні створіння, холодні, наче риба. Це помилка. Під суворою оболонкою, вкритою шрамами, ховається ніжна, податлива м’якоть, яку легко поранити необережним словом, кривим поглядом, недоречним покашлюванням, поганими манерами, смердючим диханням або просто похмурим “блатним” словечком, що маячить просто перед ясними очима цих чудових людей із тонкою душевною організацією. Вони зовсім не затворники, як прийнято думати, і легко йдуть на контакт — варто тільки зачепити правильні струни всередині. І будьте певні: ваш біль, ваше горе, ваші сльози неодмінно викличуть у них по-дитячому щирий емоційний відгук. А все тому, що вони люблять життя і знають ціну йому. Мене звати — Колекціонер, я — мисливець за головами, і це — моя історія.