Я мав прокинутися в своєму ліжку з червоного дерева. А день мав початися як завжди. Із криків, стогонів, благань про помилування й металевого присмаку крові… але не запаху випорожнень.
Я відчуваю задишку, руки ледь рухаються, серце рветься з худої грудей. Я сиджу на унітазі зі спущеними штанами й… плачу?
Бам!
Двері туалетної кабінки мало не злітають із петель.
— Ау-у-у-у… Ти там? Ми прийшли за тобо-о-ою…