— Нарешті нам знайшли нового викладача з криміналістики! — радісно оголосила одногрупниця.
— І що? Який він? — одразу ж жваво відгукнулися всі, і я в тому числі.
— На вигляд типова ботанка: волосся прилизане, окуляри, старенький светр. Але пояснює, кажуть, нормально, — швидко видала Любава. — Пара вже починається, зараз зайде!
І він справді зайшов. До аудиторії увійшов чоловік, якого я найменше очікувала побачити тут на місці викладача…
— Доброго ранку. Я Дельєв Самір Муратович, ваш новий викладач.
Новий викладач із криміналістики виявився точнісінько моїм нахабним, порочним сусідом — хамом, лобурякою й рідкісним гадом. Тільки тепер він виглядав зразковим «ботаніком», а не тим, хто звик збирати жіночі серця, і назвався іншим іменем.
Я впевнена на сто відсотків: сусід і викладач — одна й та сама людина. Залишилося з’ясувати, навіщо йому цей спектакль, та встигнути не вв’язатися в чергові проблеми… Ні, тільки не це. Я не збираюся закохуватися. Особливо в цього хама.