Прикордонник. Том 11: У гнізді «Пересмішника»

У печері й досі висів напівморок.

Як би не танцювали в коптилках іскорки вогню, як би вони не намагалися розігнати його, їм просто не вистачало на це сил.

У тій тиші, що зависла в повітрі, я чув, як десь із стелі глухо цівкотить вода.

Всі мовчали. Я відчував, як погляди радянських бійців прикували до мене всю свою увагу.

Навіть душмани, не розуміючи слів проповідника, але вловлюючи їхню суть, зацікавилися нашим із ним протистоянням. Вони чекали, мов мовчазні тіні, яким буде мій наступний крок.

— Свободу, значить? — хриплувато протягнув я. — Ти говориш про свободу, тримаючи мене зв’язаним у темній печері.

Я скривився в усмішці.

— Твоя свобода смердить страхом, брудом і чужим потом. Хіба вільній людині потрібна віра, нав’язана під загрозою ножа?