Над озером Увек спадав весняний вечір. Скитки тягнулися по правому крутому березі, ховаючись у напівтемряві старого бору, від якого по землі розповзалися довгі тіні. У низинах і в ярах ще тримався пухкий, потемнілий сніг, а на сонячних місцях уже проступала чорна земля й стирчала торішня суха, вигоріла трава. Порізана, почорніла дорога вела до скитків від великого поселення, розкиненого на низькому березі озера приблизно в п’яти верстах. Поселення називалося так само — Увек, як і саме озеро…