Земля лежить у руїнах радіоактивних уламків. Багатомільйонні міста згоріли в чорному полум'ї атомних вибухів за лічені секунди. Небо тут не блакитне, а попільне…
Але хтось же вижив. Замість снігу тут радіоактивний попіл. Замість неба — низькі склепіння бомбосховищ. Замість ріллі — мертва пустеля. Замість майбутнього — чорна діра тунелю, в кінці якого не видно світла… У спопеленому ядерною війною світі людське життя коштує менше шматка хліба, одного-єдиного патрона, ковтка свіжої води і чистого повітря. І питання стоїть не «як вижити в цьому нещадному майбутньому», на попелищі цивілізації, серед відчайдушних, скалічених променевою хворобою, озвірілих напівлюдей, — а як, виживаючи, самому залишитися людиною.