Нижчий-5

"Тук-тук. Тук-тук-тук." Ледь чутний тріск проліз крізь стіну юрти й розбудив мене. «Тук-тук... тук-тук...» Усміхнувшись у темряві, я м’яко прибрав із грудей, мокрих від нічного поту, жіночу руку й обережно підвівся з хутряного ліжка. Намацавши одяг, не поспішаючи вдягнувся, виліз із теплої юрти, не забувши підгорнути полог. Змерзнувши, глянув на багаття в центрі шатра, що ледь жевріло, й вийшов надвір. Потягнувшись і широко позіхаючи, зачинив криву дерев’яну двері й, обійшовши обкладену камінням юрту, сів біля ще одного жовто-синього багаття. Спокійно свистів казанок, що закипав на тринозі, і ледь чутно гуділо пальне газове полум’я, майже сховане в землі. Старий Гирґол, сидячи на білій оленьій шкурі, витертій від старості, не звернув на мене уваги й продовжив свою справу..."