Мудрець

"Не вважай людину мертвою, доки не побачиш її труп. І навіть тоді ти можеш помилятися."

(із прислів’їв Бене Ґессерит)

Я був легковажним і дурним.

Після того, як загинув мій учень—колишній майже як мій син, той, кого історія знала під ім’ям Артура Пендрагона, — я знехтував давні закони й відверто зайнявся чаклунством.

Люди вірять, що колись Артур повернеться з чарівного острова Авалон, де спить безперервним сном і повільно зцілюється від смертельних ран. Вони вірять, що в ту годину, коли Логрії (або всьому світу) потрібен буде рятівник, Артур прийде й усе владнає.

Вони жорстоко обманюються.

Артур не повернеться. Немає повернення з Сірих Рівнин.

Для таких, як він—немає.

Бо Артур понад усе — дитя Закону. Він приніс Закон жорстокому світу; він укріплював цей Закон усе своє життя. І заради остаточного тріумфу Закону він пожертвував самим життям. Жертву прийняли прихильно; Закон тріумфував — а Артура більше не було серед живих.

І ніколи не буде, навіть якщо світові загрожуватиме загибель. ТАКІ жертви — остаточні. Його не воскресить ні жива вода, ні кров Розп’ятого, якого також називають Спасителем; для когось Він, можливо, й Спаситель — але не для мене. І не для Артура.

Про це відомо небагатьом.

Від Нім’ї та Морґани—нехай їхні чорні серця будуть прокляті—я все ж зумів приховати цю таємницю. Вівіана… моя чарівна спокуснице, ти теж не змогла дізнатися правду. Мало досвіду.

Правду знали Ланселот і Ґвіневра. Вони винуватили лише себе й своє злочинне кохання, яке, на їхню думку, і змусило Артура зробити останній крок. Я не переконував їх — бо, зрештою, вони не зовсім були неправі. Але зупинити їх від зведення рахунків із життям я був зобов’язаний. Бо Любов — це теж сила, і значно могутніша, ніж Закон. Або, якщо вже на те пішло, Хаос.

Або Смерть.