— Я не можу викинути її з голови, Олеже. Як якийсь хлопчисько — чесне слово. Шифер уже з’їжджає. — Хто вона? — діловито цікавиться друг. Дістаю з кишені телефон і показую йому фото. — Красива… І ніби зовсім юна? — Не зовсім. Їй майже двадцять два. — Вона в курсі твоєї симпатії? — Думаю, здогадується. — Як реагує? — Та ніяк. Дивиться на мене своїми великими оченятами, ніби я якийсь монстр. Олег усміхається. — Як це знайомо. Знаєш, друже, ще рік тому я дав би тобі іншу пораду. Але зараз скажу так: якщо ця дівчина настільки тобі подобається, зроби її своєю. — А якщо вона не захоче? — Костя, ми з тобою ніби помінялися місцями. Тепер я тебе не впізнаю. Не захоче — переконай. Ти вмієш це як ніхто інший.