— Якщо тобі так сподобалася ця дівчина, то чому не забрати її собі? — Я і сам не знаю, Костя. Бачив, як вона на мене дивиться? така ляклива, ніби от-от упаде в непритомність. — Твоя увага — неймовірна удача для такої, як вона. — Ти ж мене знаєш, я з жінками не церемонився. А вона майже як дитина. — Їй двадцять, Олеже. Не так вже й мало. — Не знаю… — Я тебе не впізнаю. Якось несерьозно себе ведеш. Ти їздиш сюди без кінця, як закоханий підліток, нічого не робиш. Підняв втомлений погляд на друга. Він правий. Якщо не виходить викинути дівчину з голови, значить, зроблю її своєю.