Вона наполягала дати їй час. Я дав, загнавши себе в кут, наче поранений звір. Я стогнав від болю в грудях, від безсилля щось зробити й вплинути на хід подій, і чекав, зрідка вриваючись у її життя. У ті миті я міг дихати. Без неї я задихався, а з нею ставав колишнім. Живим. Справжнім.
Поки її свобода не вийшла з-під контролю.
Настав час усе змінити…