Мені казали, що в морозній безодні його очима можна зникнути. І що мені, Олександрі Соколовій, випускниці Зоряної академії Дарнса, краще триматися від нього подалі. Від цього холодного чоловіка, який здатен перетворити світ на стужу.
Але…
Один-єдиний погляд, одне випадкове дотикання… Після цього, мабуть, навіть не варто було намагатися не закохатися. Це було неминуче. Та й як тепер не скоротити дистанцію, якщо нас, окрім почуттів, зв’язали робота й його вороги? У крижаному погляді я змогла розгледіти відповідне полум’я кохання. Полум’я, здатне осяяти все навколо, зігріти, захистити…
Всупереч усьому. На краю безодні. Коли смерть стоїть поруч… я просто простягну йому руку. І разом ми подолаємо будь-які біди й розберемося навіть із найпідступнішими ворогами. Хіба може бути інакше, якщо любов у наших серцях сяє яскравіше за всі зорі?