2245…
Чи думала я колись — лікар, чорт забирай, доктор наук, — що колись у мене не лишиться коштів, щоб вижити з маленькою дитиною? Звісно, ні.
Усе, на що я погодилася зі відчаю, — одна фотосесія, за яку пообіцяли стільки, що я місяць не битиму головою об стіну, думаючи, як прогодувати сина.
Лиш один раз зайнятися коханням із незнайомцем на камеру… Один раз!
Тільки звідки мені було знати, що замість незнайомця виявиться… ВІН?